Ниже мы представляем вам интервью Вокудака Мискама Наталье Влащенко в программе "Vласть vs. Vлащенко" в текстовом виде на языке оригинала, которое состоялось в Киеве (Украина) в конце декабря. Вокудак решил говорить на украинском языке.
- Вітаю, дорогі друзі! Сьогодні у нас у гостях людина, на яку я чекала дуже давно. Наше інтерв'ю мало статися вже декілька разів, але кожного раза щось йшло не так. Нарешті це сталося. У нас у гостях людина-феномен, людина, яка протягом всієї своєї кар'єри руйнувала всі стереотипи стандартного артиста, переможець "Євробачення", чотириразовий володар премії "Греммі", людина, яка завжди підтримувала Україну і українців - у нас у гостях Вокудак Міскам.
- Вітаю тебе, Наташо! До речі, я дуже довго "колібався" (укр. коливався), якою мовою проводити інтерв'ю. Але потім вирішив, що де ще, якщо не в Україні, я зможу попрактикувати українську мову. Так, ти маєш рацію, наше спілкування мало "статись" (укр. статися) вже давно, але я радий, що нарешті ми зустрілися.
- До речі, хочу відразу спитати. Як ти вивчив українську мову?
- Мені здається, я це вже десь розповідав. Це відбулося абсолютно спонтанно. Я ніде її спеціально не вчив, я не відкривав жоден підручник з української мови. Я просто з дитинства дивився українські телешоу, я дуже багато часу проводив в Україні, вже з самого початку моєї кар'єри. У мене почали з'являтись україномовні друзі. Ось так якось поступово я її вивчив та дуже її полюбляю.
- Добре. Тоді розпочнемо з самого початку. 2006 рік. Твоє перше "Євробачення". Ти перемагаєш та здобуваєш всесвітню популярність завдяки тому, що вперше в історії шестирічний хлопчик перемагає у такому великому конкурсі та виходить на світовий рівень. Про це говорили всі. Було багато критики. Розкажи цю історію.
- Я тебе трохи виправлю. До цього був 2005-й рік, де я був у складі гурту "Pirates", і саме це було моє перше "Євробачення". Тоді ми посіли другу сходинку і вже тоді це викликало певний фурор. Хоча, офіційно мій старт кар'єри рахують саме з 2006-го року. Раніше я виступав у дитячих театральних постановах, і одну з таких великих постанов у Ризі абсолютно випадково побачила Ані Лорак. Вона почала цей проект хлопчика-суперзірки, вона це придумала. У 2006-му латвійське телебачення з дозволу моїх батьків відправляє мене на "Євробачення" до Греції з піснею "Shady Lady", яка, до речі, на всі 100 відсотків була створена в Україні. Звичайно, такого ще ніколи не було і Європа "сходить з розуму" (укр. втратила розум). Наступного дня після перемогі про це писали у всьому світі: в Америці, в Австралії, в Росії. Мене почали запрошувати на найвідоміші шоу, на інтерв'ю, відбувалося щось неймовірне.
- Вибач, що перебиваю. А які стосунки в тебе з Ані Лорак зараз?
- В одну мить наша співпраця закінчилися. Це відбулося абсолютно "обоюдно" (укр. обопільно). Всі зрозуміли, що я є дуже вигідним проектом. Дуже відомий американський лейбл запропонував мені працювати разом, я познайомився з Майлі Сайрус, і на цьому наші шляхи з Кароліною розійшлися. Зараз ми в добрих відносинах та підтримуємо певний зв'язок на рівні "вітаємо один одного зі святами", але на цьому все.
- Добре. До Ані Лорак ми ще повернемось. Скажи мені, будь ласка, навіщо ти поїхав на "Євробачення" у 2007-му? Потім ще був 2015-й, але про це ми повогоримо пізніше.
- Це був звичайний піар-хід, який був вигідний як моєму лейблу, так й латвійському телебаченню. Я не можу взагалі відповісти на всі питання щодо того періоду, бо за мене все вирішував лейбл "з погоди" (укр. зі згоди) моїх батьків. Я був дитиною. Все що мені говорили робити, я робив.
- А ти пам'ятаєш ту свою переможну ніч у 2006-му?
- Наташо, взагалі не пам'ятаю. Коли я дивлюся відео з виступу на YouTube, я взагалі не можу усвідомити, що це дійсно я та це зі мною все відбувалося.
- Після великого триумфу ти зникаєш на декілька років та повертаєшся з новим альбомом тільки у 2009-му, але він приносить не такий добрий результат, на який, напевно, очікували.
- Всі ті три роки я співав "Shady Lady". Лейбл намагався "вижати" (укр. вичавити) з неї всі соки. У 2009-му виходить мій другий альбом "This Is Our Night", який повністью провалюється у комерційному плані. Як мені відомо, нам ним особливо не "заморачувались" (укр. морочилися). Всі вважали, що завдяки моєму образу, фанати купуватимуть будь-який продукт після трирічного зникнення. Я не люблю згадувати цей період та навіть ніколи не співаю пісень з цього альбома, хоча до його написання були причетні Лобода, Джамала, Настя Приходько. Тоді вони ще не були такими відомими. Там же ж з'являється пісня з україномовним приспівом "Мамо".
- Я знаю, що після за цього за тебе "взявся" той самий американський лейбл "Hollywood Records", під яким ти в результаті відпрацював 7 років. У тебе з'являються інші хіти, ти вже офіційно виходиш на американський ринок, з тебе почінають робити того самого провокаційного підлітка, який співає про секс, кохання, одностатеве кохання і так далі. Чи ти сам розумів, що ти робиш? Ти дійсно хотів це все, або тебе змушували це робити, співати?
- Це так неоднозначне питання... Розумієш, тоді я був тупо машиною для заробляння грошей. Я не можу сказати, що мене прям змушували. Мені дійсно подобалось те, що я роблю. Мені подобалось це все надягати, мені подобались пісні, яки для мене писали, мені подобалось знаходитися у тієї всій "тусовці", і ті всі "дядєчки", які заробляли на мені гроші, користувалися цим. Чи я все розумів? Звісно, що ні. Чи я жалкую про той період? Абсолютно ні. Треба бути реалістом. Для мене писали реальні хіти. В мене вкладали величезні гроші. Я виступав на найвеличезніших сценах світу. З мене зробили феномен, тому що такого ще ніколи не було та, я впевнений, не буде. Я познайомився з купою нереально крутих людей, з якими товаришую досі. У мене була та, в принципі, досі є велика фан-база як на Заході, так й в Росії. Тобто, це все працювало на компромісній схемі - я "отримлюю" (укр. отримую) славу та займаюся любимою справою, вони - гроші. Ми дуже тісно працювали з Майлі Сайрус, для мене почали писати пісні Кеті Перрі, Селена Гомез, з Леді Гагою вже тоді ми встановили певний контакт.
- Але ж це така дуже поширена схема, за якою працюють дуже багато продюсерів. Чому саме ти стал такою легендою? Зазвичай кар'єра таких музикантів обривається, адже вони стають нецікавими тім "дядєчкам".
- Ти дійсно "права" (укр. маєш рацію), Наташо. Мені казали абсолютно теж саме. Ніхто не вірив, що коли я подорослішаю, я ще буду комусь цікавим. Мені казали, що моя кар'єра закінчиться вже через 5 років, і я можу ні на що не розраховувати та просто жити на той капітал, який я заробив до цього. На мені робили гроші. В мене не бачили справжнього музиканта. Моя "родзинка" "заключалася" (укр. полягала) у мойому образі. Дитина, яка танцює на сцені еротичні танці та співає про сигарети і секс викликала багато розмов у суспільстві, але, коли мені буде 18-19 років, це вже не буде викликати такий резонанс, вони казали. І це правда. Але я завжди був музикантом. І коли я почав формуватись, як особистість, я почав робити те, що я хочу робити. Почав створювати ту музику, яку я хочу створювати та казати про ті речі, які мене чепляють. Першим таким ривком стал альбом "Born This Way", який перевернув та кардинально змінив хід моєї кар'єри. Це було щось набагато серйозніше ніж те, що я робив раніше, але водночас якісне. Тоді у 2014-му році я отримав свою першу премію "Греммі" і зрозумів, що я маю рухатися далі і я на правильному шляху.
- Меседж альбому "Born This Way" був направлений на прийняття себе таким, який ти є. Тоді ти внес дуже великий внесок у підтримку ЛГБТ-спільноти по всьому світу, але завжди зазначав, що ти не є її частиною. Не дивлячись на це, журналісти неодноразово все одно казали, що ти гей та вимагали від тебе камінг-аута. Нещодавно ти заявив про свою бісексуальність. Чому це сталося саме зараз і як змінилося твоє життя після цього?
- Я поясню. По-перше, зараз я не дуже впевнений, що я взагалі мав про це говорити. Раніше я ніколи не зустрічав хлопця, у якого міг закохатися. Нещодавно я відчув щось трохи інше, але це все відбулося не так, як я гадав відбудеться, тому я не знаю, чи це дійсно було те, про що я заявив. Моє життя ніяк не змінилося. Останні роки ми з моїми фанатами встановили такий зв'язок, що зараз ми маємо максимально чесний "connection". Я був впевнений, що вони це зрозуміють і вони все зрозуміли. По-друге, ЛГБТ-спільнота є дуже великою частиною моєї фан-бази та я завжди буду їх підтримувати.
- Як ти вважаєш, наскільки велика проблема прав ЛГБТ-суспільства в Україні? Наскільки вона від Росії?
- Знаєш, вона не така запущена, як в Росії, це я знаю точно. Але це в жодному разі не означає те, що ті проблеми, яки існують, не треба вирішувати. Мені дуже жалко, що у країнах колишнього Радянського Союза така жахлива ситуація зі станом прав представників ЛГБТ-суспільства. Вона покращується, так, але це відбувається дуже "мєдлєнно" (укр. повільно). У Росії все набагато гірше. Але, ви знаєте, я не одноразово про це казав - на Заході її трохи перебільшують. Зараз 2018-й рік та у світі досі існують країни, де одностатеве кохання карається законом, і це просто не "вкладується" (укр. укладається) в голові. Звичайно, мене дуже лякають випадки вбиств гомосексуалів у Чечні. Коли я їхав Росією з туром "The Born This Way Party" у 2013-році (це, до речі, були мої останні концерти у Росії), до мене підходили підлітки, яки жили в страху та казали, що бояться реакції батьків, однокласників, сусідів, бо інакше їх життя буде повністю зруйновано. І це, на жаль, правда. Мої стосунки з російською владою, до речі, погіршилися вже тоді, бо я сильно критикував їхній закон про "гей-пропаганду" та мої концерти деяким православним фанатикам, серед яких був, звичайно, й всім відомий Віталій Мілонов, здавалися їм занадто провокаційними та порушуючими духовні "скрєпи" (укр. скріпи) росіян.
- Якщо я не помиляюся, тебе навіть збиралися посадити.
- Так, це все було дійсно серйозно. Все почалося з того, що вікове обмеження на мої концерти було "18+", а у Новосибирську взагалі "21+". Деякі активісти погрожували взагалі зірвати концерти, а депутати партії "Єдина Росія" навіть "склали" декілька "ісків" (укр. подали позови) проти мене, звинувачуючи саме в порушенні того самого закону. Потім, коли суд їм відмовив, вони придумали ще один "іск" за "оскорбітєльноє повєдєніє с російскім флагом" (укр. за образливу поведінку з російським прапором). Тобто, коротше кажучи, робили все, щоб мене посадили.
- Як думаєш, чому ж так і не посадили?
- Тому що, по-перше, злякались міжнародної реакції. Підкреслюю, це був 2013-й рік. Інформаційна війна ще тільки готувалась. По-друге, мені було 13 років, а "уголовна" (укр. кримінальна) відповідальність в Росії, якщо я не помиляюся, наступає (укр. настає) у віці 14 років. Їм це було тоді абсолютно не потрібно.
- А зараз би посадили?
- Я думаю, да.
- Чому у 2014-му року, коли почалася війна, ти відразу зайняв таку жорстку проукраїнську позицію? Чому для тебе було так важливо взагалі про це говорити, адже ти не є громадянином України, не живеш тут та міг просто промовчати?
- А я не міг інакше. Якщо ти згадаєш мої перші висловлювання про події на Майдані, по ним можна зрозуміти, що я, як і всі, не розумів всієї ситуації. Я не розумів, що відбувається. Зізнаюсь відверто, я дивився російські новини, але я не міг повірити, що те, про що там кажуть, можливо в Україні, бо я знав Україну, я знав українській народ, і у мене це все викликало дуже великі сумніви. Тому дуже швидко перейшов на українській інформаційний простір та зайняв бік правди. На відміну від моїх родичів. Україна - це моя друга Батьківщина після Латвії, тому я не міг мовчати. Я був шокований діями Росії і в одну мить обірвав всі зв'язки з нею. Я багато разів плакав та не міг усвідомити, що це насправді відбувається; що у тіх містах, де я виступав ще рік тому, гинуть люди та ходять виродки з російськими прапорами.
- Ти активно закликав міжнародне суспільство реагувати на події в Україні, робив політичні акції на свої концертах, і це, до речі, подобалось не всім; зустрічався з політиками, надсилав гроші в АТО. Тобі майже дали "Героя України". Але потім ти перестав про це говорити на весь світ. Що сталося?
- Наташо, я просто зрозумів, що політика - це таке "грязне" (укр. брудне) болото. Я все одно продовжую активно підтримувати Україну, просто роблю це не так голосно. Маю сказати, що я трохи жалкую про те, що я про це все так голосно кричав. Мені здавалося, що я можу щось зробити. Хоча б трошкі змінити ситуацію. Я мав гроші. Я мав якийсь влип на суспільство, як музикант. Але війна і політика - це про інше. Я помилявся. Я зустрічався з президентами Латвії, Литви, України, іншими політиками, активістами. Деякі латвійські політики навіть називали мене "важливою політичною фігурою". Але все ж таки я більше втратив через цю свою діяльність тоді, ніж отримав. Я отримував погрози. Як з Росії, так й з України та Латвії. Є такі націоналістичні дебіли, яки не вірили мені, яки казали, що "раз я не є громадянином України, раз моя рідна мова - російська, нема мені місця в Україні". Вони дізнались, що мої бабуся з дідусем є громадянами Російської Федерації, тому я взагалі агент ФСБ та отримую завдання від Путіна і все таке. Ну, маячня повна. Тому одного разу я вирішав, що я буду більше говорити про музику та хочу, щоб мене перш за все сприймали, як музиканта, як артиста.
- Тобі довелося забути про російський ринок, незважаючи на те, що ти там зайняв дуже велике місце, збирав стадіони, був у першому ешелоні артистів та будував свою кар'єру саме у Москві. Тобі важко було піти?
- Дуже важко. Мені байдуже, що я втратив дуже великі гроші, коли пійшов з того ринку. Найбільш я переживаю через те, що там є мої фанати. Та, честно скажу, після 2014 року моя російська фан-база навіть збільшилася. І це є причиною, чому моя особистість викликає стільки розмов серед російських політиків, чому мене називали та називають усіми існуючими російськими словами на російських ток-шоу. Тому що мене слухає молодь. Багато з них не приймають мою позицію, але багато переходить на бік правди саме завдяки мені, і я цим пишаюся. Мої пісні досі там лунають та займають високі сходинкі у їхніх чартах. І це після того, коли я їхнього президента на весь світ називав "Хуйлом". Тобто ви розумієте, наскільки це круто? Але наскільки це боляче, що через політику влади країни, я вже п'ять років не можу там виступити для моїх фанатів. Для тих людей, яки, по суті, зробили з мене того, хто я зараз є. А мій тур "The Born This Way Party", про який ми вже з тобою згадували, взагалі став вельми символічним. Це останній тур, під час якого я відвідав російські міста. Та це останній тур, де у 2013-му році влітку відбулися мої концерти у Донецьку, Луганську та Криму. Я навіть уявити не міг, що вже через декілька місяців цього всього там не буде. Що там не буде України. Що я не зможу туди приїхати з моїми наступними турами. Це жахливо. Але при всьому при цьому, я не жалкую, що пійшов з Росії. Там все, розумієш, дуже зав'язано на гроші. Всі канали контролюються Кремлем. Я завжди там відчував певний тиск. Завдяки цьому аспекту, я відкрив для себе багато європейських ринків. Зараз українська сцена та Європа на всі сто компенсують втрати з російського ринку.
- Коли ти останній раз був в Росії?
- Тут є такий певний момент. Останній раз я виступав в Росії та офіційно з'явився на російських телеекранах у грудні 2013-го. Це був мій особистий новорічний проект "A Very Musical New Year", який ми знімали у Москві. Наступного року ми його перенесли у Білорусь, але російський телеканал СТС все одно закупив права на показ. Потім у 2015-му його повністю викупив СТБ, і цей проект став повністю українським. Після цього я його закрив, бо це вже стало не "целєсообразно" (укр. доцільно). Але останній я раз я був власне у Росії наприкінці травня 2017-го, я був у "Санкт-Петербургу" (укр. Санкт-Петербурзі). Тоді я не міг туди не поїхати. Певні серйозні люди вимагали моєї безпосередній присутності для вирішення певних питань, пов'язаних саме з моєю творчою діяльністю у Росії до 2013-го року. Тоді я потім написав звернення до українських фанів, які почали звинувачувати мене у зраді, але я хочу, щоб вони зрозуміли, що індустрія, у якій я працюю - це бізнес. Дуже серйозний. Саме через свою позицію щодо війни на Донбасі та анексії Криму я перестав виступати в Росії з 2014-го року, але обірвати всі зв'язки з ринком, який приносив тобі величезні гроші з самого початку кар'єри не так просто, як здається.
- Ти не боявся, що тебе тоді арештують?
- Боявся. Я боявся, що мені припишуть ті самі статті з 2013-го року, тому що тоді мені вже було 17 років. Але, на щастя, цього не сталося. Я "намєрєнно" (укр. навмисно) перетинав кордон наземним транспортом, але у "погранців" (укр. прикордонників) не виникло ніяких питань до мене.
- Скажи, будь ласка, судячи з соціальних мереж, фотографій, ти все ж таки підтримуєш певний зв'язок з російськими артистами? Ви обмінюєтєся лайками, коментарями. Всі бачили твою фотографію з Аллою Пугачовою у Юрмалі у 2017 році. Як ти це прокоментуєш?
- Наташо, розумієш, я ні з ким про цю тему не сварився особисто. Я знаю, що і хто про мене говорив за спиною, обговорював мої дії на російських телеканалах, і так далі. З такими людьми ми просто припинили будь-яки контакти. Мені дуже жалко, що ми втратили прості людьски відносини з Валєрією, з Ванєй Ургантом, з Андрієм Малаховим, з Грігорієм Лєпсом. Ми були в одній тусовці. Мені дуже жалко, що я не зміг відвідати похорон Жанни Фріскє. Але все одно ми всі залишилися людьми. Так, ми почали спілкуватися менше, але політика - це той аспект, який ніколи не зможе зіпсувати моє відношення до людини, як до людини. Моя бабуся з дідусем займають радикальну пропутинську позицію, але ми ніколи про це не говоримо і це не є те, що може зменшити їхню значимість у моєму житті. Ми так чи інакше десь перетинаємося, у Юрмалі, на "Слов'янському базарі", на моєму фестивалі, ще десь, і це не означає, що ми обходимо один одного, ні. Я минулого року випадково зустрівся з Філіпом на вечірці "Євробачення" у Ризі, бо він був продюсером гурту з Молдови. Ми підійшли один до одного, поспілкувалися, я побажав удачи його "рєбятам", він побажав мені досягнень у кар'єрі. Мені, як і йому, було абсолютно байдуже, чиїм Крим ми вважаємо, ми говорили про музику, і це абсолютно нормально.
- Ти знаєш, що зараз багато українських артистів, яки виступають у Росії, фактично втратили український ринок, бо ставлення до них у суспільстві є дуже негативним, радикали зривають їх концерти. Ти прекрасно знаєш, кого я маю на увазі. Який бок ти підтримуєш?
- Я впевнений, що у цієї ситуації артисти стали заручниками конфлікту. Це справа особистих цінностей та позиції. Моя позиція - не виступати в Росії, поки ця країна веде агресивну політику щодо України. Позиція Ані Лорак - продовжувати заробляти гроші там. Я з цим не згоден. АЛЕ! Те, як на це реагують в Україні, мене дуже негативно дивує та шокує. Я розумію, чому так. Але, блін, у вас загинуло 10 000 осіб на Донбасі. Продовжується війна. І замість того, щоб робити щось та витрачати свою енергію на те, щоб цього всього не було, ті ідіоти йдуть та силою зривають концерти, тобто культурний захід, який абсолютно не несе ніякого насильства. Люди, добрі, чи це дійсно те, чим треба займатися в умовах війни? Повірте мені, ані Лобода, ані Лорак, ані Таїсія Повалій своїми концертами ніяк не вплинуть на процвітання країни та покращення чи погіршення економіки. Від того, що ці виродки зірвали концерт, зарплати людей ніяк не підвищилися. Тоді у чому сенс? Саме таки "виходкі" (укр. витівки) йдуть на руку Кремлю. Нехай виступають, де хочуть. Закон цього, на хвилиночку, не забороняє. Не подобається - не купуйте квитки. Відверто кажу, я цього не розумію.
- Нещодавно ти навіть співпрацював зі Светланою Лободою. Ви про це розмовляли?
- Ні. Ми знайомі вже дуже давно. Колись ще на початку моєї кар'єри вона написала мені пісню. Мені знадобився якісний російськомовний матеріал, який я вже дуже давно не писав. Свєта та її команда зараз створюють щось просто неймовірне, тому я з нею зв'язавася, ми написали три пісні, яки стали хітами у всьому СНГ та Східній Європі. Вона дуже крута. Тому, наскільки креативно працює її команда, може позаздрити, повірте мені, багато американських саунд-холдінгов.
- На яких умовах ти би зараз виступив у Москві?
- Вони дуже прості. Повна деокупація Донбасу та Криму, вибачення перед Україною, зміна політичного курсу на демократичний (тобто відсутність Путіна), виплата репарацій, звільнення усіх політв'язнів, визнання провини у смерті пасажирів малазийського Боїнгу та 10 000 українців на Сході.
- Ти у це віриш?
- При нинішній владі - ні.
- Як тобі здається, як Крим може повернутися до України?
- Я не можу відповісти однозначно. Путін його не віддасть, це абсолютно точно. Тобто, має з'явитися інша людина. Все було б набагато простіше, якщо б українці самі не віддавали. Вибачте, але це той аспект, який я досі взагалі не може усвідомити. Як у своєму інтерв'ю одного разу сказав Андрій Данилко: "Как можна било взять і отдать" (укр. "Як можна було взяти та віддати"). Я абсолютно з ним згоден. Це ваша територія. Українська територія. Але всі українськи солдати, яки там були, просто зібралися і пішли. Ну як так? Тобто вам ця територія й не була потрібна чи що? Я вважаю, що це величезна помилка з боку влади, яка була на той час.
- Всім відомо, що твої бабуся та дідусь є громадянами Росії, в тебе є родичі в Росії, через що багато праворадикалів вельми гостро висловлювалися про тебе. Як ти на це реагуєш?
- Таки люди діляться на дві категорії. Одні це кажуть, тому що їм платить Москва чи московська агентура в Україні. Другі є просто психічно хворими людьми, тому що, вибачте, як ці факти можуть перекривати все те, що я вже зробил для України реально. Я не просто кричу "Слава Україні!", як роблять вони. Я намагаюся звернути увагу міжнародної спільноти до проблем України, я надсилаю гроші, я два рази відвідав лінію фронту, я відвідав школу в Авдіївці, я побачив весь цей жах своїми очами. А потім ви мені кажете, що я ліцемірний агент ФСБ, тому що моя сім'я пов'язана з Росією? У мене просто немає слів.
- Давай згадаємо твою зустріч з президентом України Петром Порошенко, яку транслював по всьому світу телеканал Euronews. Ходили чутки, що це була така собі піар-компанія президента и тобі заплатили за це великі гроші. Ну, Вокудаке, давай будемо відвертими, ваша зустріч тривала більш, ніж ці 30 хвилин за чашкою чаю, яки показали по ТБ?
- Так, я чув про ці чутки. Наташо, почнемо з того, що я ніколи не отримував гроші від політиків. Великі люди пропонували мені величезні гроші за різного роду послуги, але я завжди відмовляв. В мене тоді була ціль - зустритися з президентом України. Мені абсолютно було не важливо, хто це. Я не розумію, чому це розцінюють, як "піар". Якщо б президентом на той момент був хтось інший, я б зустрився з іншим. Я хотів переконатися, що ті гроші, яки я перерахував на рахунок Збройних сил України, пішли саме туди.
- Ти колись зустрічався з Путіним?
- Так, у 2009 році.
- Де це було?
- Це було у Москві. Бачил я його десь два-три рази, але ось так щоб поговорити з ним - один раз.
- Про що ви говорили?
- Тоді я вже став дуже великим феноменом у Росії і був запрошений на концерт у Кремлівському Палаці. На тому ж концерті був Путін. Це був той період, коли у моєї пісні "We Don't Wanna Put In" слова "put in" почули, як одне ціло, та багато російських ЗМІ підняли великий скандал з приводу цього. Наша зустріч за лаштунками була організована секретарем Путіна та моєю командою по домовленності, щоб показати журналістам, що я начебто позитивної думки щодо нього та співав не про нього, хоча я дійсно співав не про нього. Він побажав мені удачі, сказав якись загальні фрази, нічого особливого.
- З якими ще президентами України та інших країн ти зустрічався?
- З українських тільки з Януковичем, мені здається. А так, з трьома президентами Латвії, звичайно, Лукашенко, Ангела Меркель, Даля Грібаускайте, Барак Обама, президент Італії, колишній президент Вірменії Серж Саргсян, королева Великої Британії. Зараз всіх не згадаю. Знаю, що ще багато політиків відвідували мої концерти під час моїх турів.
|
